Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю в м. Київ 20 квітня 2015 року

20 квітня 2015 року в м. Київ відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Інноваційні технології інфекційного контролю: дезінфекція, стерилізація, моніторинг нозокоміальних інфекцій, раціональне використання антимікробних препаратів, антимікробна резистентність». Конференція була організована Міністерством охорони здоров’я України, АМН України, Національною медичною академією післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

            На захід були запрошені провідні вчені та фахівці епідеміології, мікробіології, дезинфектології та інших областей медицини з усієї України. Крім того, конференцію відвідали представники з Німеччини, США, Данії, Швеції, Республіки Азербайджан та Польщі.

            З вітальною промовою до гостей конференції звернувся ректор НМАПО імені П. Л. Шупика, академік НАМН України, професор Вороненко Ю. В., після чого слово взяв представник ВООЗ та Глава Бюро ВООЗ в Україні Доріт Ніцан.

            У ході засідання були заслухані доповіді, присвячені сучасному стану епідеміологічного нагляду за внутрішньолікарняними інфекціями, резистентності їх збудників до антимікробних препаратів, стану та перспективам вирішення найбільш актуальних проблем інфектології. Так, професор кафедри мікробіології та епідеміології НМАПО імені П. Л. Шупика Салманов А. Г. (м. Київ) представив доповідь на тему «Нозокоміальні гнійно-запальні інфекції в хірургії та антибіотикорезистентність їх збудників в Україні», представник Міжнародного технічного комітету стандартів стерилізації виробів медичного призначення – CEN/TC102/WG4, німецького комітету DIN доктор Адольф Гете (Німеччина) виступив з доповіддю на тему «Досвід використання стандартів ISO і EN для стерилізації медичних виробів в Європейському Союзі», професор Інституту невідкладної хірургії НАМН України Гусак І. В. (м. Харків) представив фахівцям свій виступ на тему «Проблеми антибіотикорезистентності в хірургічному стаціонарі» і т. д.

            Після закінчення виступів відбулося обговорення заслуханих доповідей. Також фахівці активно обговорювали питання про заснування Всеукраїнської професійної організації «Асоціація з інфекційного контролю, стерилізації та антимікробної резистентності». Захід завершився ухваленням резолюції конференції. У голосуванні взяли участь представники закладів охорони здоров’я областей і міст України, установ державної санітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних інститутів АМН України вищих навчальних закладів медичного профілю МОЗ України.

            ТМ ФарсіФарм не могла пропустити подію такого масштабу у вітчизняній медицині. На конференції працювали коучинг-менеджер ТМ ФарсіФарм Балута О. І., продакт-менеджер ТМ ФарсіФарм Долока В. І., продакт-менеджер ТМ ФарсіФарм Нафієва С. Е. Вони демонстрували фахівцям стенди препаратів Лопракс, Зоксіцеф, Супранем і Ексипенем та відповідали на питання лікарів про ці та інші препарати ТМ ФарсіФарм.

            Ця конференція – значуща подія для інфектології України і для української медицини в цілому. Подібні заходи відіграють виняткову роль у виході сучасної медицини на новий рівень, надають можливість для всебічного спілкування, обміну досвідом та професійними досягненнями, демонстрації новітніх технологій в галузі медицини, а також стають хорошим майданчиком для організації міжнародних проектів у сфері медицини.

Фотовиставка «Історія старої фотографії» (Частина 4)

Фотографія – це слід життя на клаптику паперу,

це саме той момент, який існував,

але вже і не буде існувати,

 і вловити його складно.

Історія ніколи не перестає бути цікавою. Старі фотографії – це вікна в інше життя, завдяки їм згадується те, що швидко стало забутим. Можна годинами розглядати обличчя людей, що давно пішли, деталі їх гардеробу, оздоблення приміщень… І сьогодні це єдина можливість поглянути на реалії того життя, в якому не існувало відеозйомки, мобільного зв’язку та інтернету.

У заключній частині розповіді про фотовиставку компанії «Медвестснаб» ми хочемо поділитися ще кількома цікавими старовинними знімками, володарями яких пощастило стати нашим співробітникам.

Для участі у фотовиставці наша співробітниця з Чернігова Коновалова Оксана вибрала найстаріше вціліле фото з сімейного архіву. На знімку, зробленому в 1934 році, відображена її бабуся Олександра в шестирічному віці. Оксана розповідає: «Бабуся Олександра була шостою дитиною з восьми в сім’ї, і, на жаль, не з чуток знає про війну, голод і хвороби, з якими зіткнулася ще в дитячому та юнацькому віці. У 15 років бабуся вже працювала санітарочкою на фронті (і це, мабуть, єдина людина за багато поколінь, яка була пов’язана з медициною в нашій сім’ї). Війна забрала її батька, Героя Радянського Союзу, а черевний тиф – одну з сестер і брата. Складно навіть уявити, якою дорослою бабусі довелося стати в 15 років. Може, саме тому найбільшою цінністю для неї завжди була сім’я. Все своє життя вона присвятила чоловікові і дочці, тобто моїй мамі».

Наша співробітниця з Києва Хролікова Анна вирішила поділитися цікавими фотографіями із сімейних фотоальбомів чоловіка Артема. На них зображений його дід – Хроліков Віктор Михайлович. Про свого дідуся Артем може розповідати годинами, адже у Віктора Михайловича було по-справжньому насичене і цікаве життя. За професією він був викладачем технічних наук. В один із періодів свого життя йому довелося працювати в Інституті агрономічних досліджень в місті Кіндіа, республіка Гвінея. Там він навчав студентів сільськогосподарському машинобудуванню (французькою мовою). На першій фотографії він (в центрі, дивиться в об’єктив) відображений разом з колегами на тлі прикордонної річки (на протилежному березі Ліберія) в місті Фаранга, Гвінея.

Після повернення з тривалого відрядження Віктор Михайлович став деканом по роботі з іноземними студентами Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (у наш час КНТУ), де продовжував навчати іноземних студентів. На другій фотографії він (другий праворуч) разом з іноземними студентами-випускниками в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування.

Напевно, кожен, хто хоч раз тримав у руках старовинні фотографії, ловив себе на думці, що все зображене на знімку красиво, дужеурочисто і гармонійно. Як правило, люди, зафіксовані на них, переповнені неймовірною гідностю, самоповагою, в їх позах і виразах облич відсутня суєтність і сумніви. Напевно, це тому, що фотографи минулого ставилися до створення знімків з величезною відповідальністю, адже фотозйомка була досить дорогою, і крім того, фотосалони були явищем досить рідкісним, особливо в провінції.

Знімалися наші предки нечасто, і кожен похід в фотосалон або приїзд фотографа був справжньою подією в житті родини, тому всі фотографії практично відразу ж ставали сімейною цінністю і реліквією. Наші прадіди з трепетом ставилися до сімейних фотографій, їх розвішували в рамках по стінах, розміщували в красивих оксамитових альбомах, «дивитися сімейний альбом» було неодмінною частиною ритуалу прийому гостей, альбоми ці були справжньою сімейною гордістю.

Сім’я нашої співробітниці з Києва Іваненко Надії продовжує цю традицію і дбайливо зберігає старовинні сімейні фотографії. Деякі з них Надя вирішила показати в рамках нашої фотовиставки.

Перша фотографія була зроблена в 1900 році в місті Новомиколаївськ (нині місто Пугачов Саратовської області Російської Федерації). Надя розповідає: «За чаюванням в саду зібралася вся родина Стекольнікових. За столом Стекольнікови Сергій Васильович і Устинья Парфенівна (мої прапрапрадідусь і прапрапрабабуся). На передньому плані в сукні зі смужками моя прапрабабуся Капітоліна, їй на цій фотографії 4 роки».

Другий знімок датується 1918-1919 роками. На ньому зображені офіцери інкерманского полку. У центрі у темній формі прадід Наді Єрмолаєв Володимир Іванович. Про це фото Наді відомо, що однополчани, які пройшли I світову війну, сфотографувалися на пам’ять перед тим, як їх полк розпустили. «Рада солдатських депутатів «зривала» погони з офіцерів через кілька днів після цієї фотографії, – говорить співробітниця. – З поваги до мого прадіда солдати попередили його про це і попросили не приходити в цей день на службу.»

Ще одна фотографія була зроблена в тому ж місті Новомиколаївськ, але вже майже через 30 років – у 1929 році. Сім’я зібралася після Громадянської війни. У центрі Цигіна Глікерія Сергіївна (Надіна прапрабабуся «Луня»). Цигін Микола Васильович, батько сімейства, загинув на війні. «Бабуся Луня зібрала сім’ю після війни в рідну домівку, – каже Надія. – У вертикальних рядах (зліва направо) сім’ї дітей бабусі Луні. У другому ряду мої прадід Володимир, прабабуся Капітоліна, бабуся Галина. У нижньому ряду ліворуч бабуся Тамара. 3 травня 2015 року їй виповниться 100 років. Крім неї, жива ще дівчинка, що сидить на руках у матері праворуч, моя бабуся Рима.»

Співробітник з Дніпродзержинська Тагаєв Батир вибрав для нашої фотовиставки старовинну фотографію з сімейного архіву. Ця фотографія дуже дорога його дружині Тетяні, бо на ній відображені її прабатьки. Ось що Батир розповів нам про цей знімок: «На фото зображені Таніни прапрадід Манзюк Іван Якимович та прапрабабуся Агрипина Василівна, потомствені українські селяни з села Софіївка Катеринославської губернії з одним зі своїх синів – Петром, Таніним прадідом. Сім’я була багатодітна (9 дітей виростили батьки), дружна. У Петра були брати – Олексій, Омелян, Григорій, Михайло, наймолодший Олександр, сестри – Анастасія, Марія, Галина. Всі працьовиті, сім’я мала міцне господарство, за що і постраждала в період розкуркулювання. Деякі так і залишилися жити в Архангельській області, більшість – в Україні, частина – в Росії. Петро служив у царській армії в Преображенському полку, куди підбирали міцних, витривалих, високих. У 1916 році служив в Санкт-Петербурзі. Революційні події 1917 року застали його вже в Петрограді, де йому довелося разом з іншими преображенцями слухати виступи Леніна з броньовика Фінського вокзалу, Керенського та інших діячів революції. У 1920 році він одружився і переїхав жити до Катеринослава (нині Дніпропетровськ)».

Компанія «Медвестснаб» дякує всім учасникам фотовиставки. Любіть старі фотографії, дбайливо зберігаєте їх, і рано чи пізно вони розкажуть майбутнім поколінням Вашу сімейну історію…

Щорічний Великодній конкурс компанії «Медвестснаб»

Великдень – найрадісніше, найсвітліше і найголовніше свято для всіх християн. Згідно з українськими повір’ями, поки щовесни в саму урочисту ніч дзвонять дзвони і поки люди вітають один одного щасливим «Христос воскрес!» – доти в світі будуть панувати добро і любов.

Зі святкуванням Великодня пов’язано багато народних звичаїв і традицій. Це дотримання різних ритуалів протягом всього тижня, що передує святу, приготування традиційних великодніх страв, урочиста нічна служба в храмах в день Світлого Воскресіння. А ще добра традиція збиратися за багатим столом всією сім’єю і відвідувати родичів і друзів з гостинцями.

У великій родині ФарсіФарм теж є своя традиція святкування Пасхи – Щорічний Великодній конкурс. І звичайно ж, цього року ми продовжуємо цей чудовий звичай.

Яка ж Пасха без пасхального кошика? Для віруючих людей освяченнявеликоднього кошика на Всенічній службі стає важливою духовним дією, без якої не можна приступати до великоднього застілля. Вдома освячений великодній кошик не тільки прикрашає стіл, але і створює справжнє відчуття свята.

Фотографію свого пасхального кошика прислала нам співробітниця з Житомира Жигунова Тетяна. У свій кошик, крім традиційних паски і крашанок, Тетяна поклала торбинку кави і гілочки верби. Здавна вважалося, що верба – це символ родючості, здоров’я і захист від нечистої сили, пожеж і блискавок. А в красивій вазі на святковому столі вони будуть створювати неповторну атмосферу Великодня.

Тетяна перемагає в номінації «Найбільш неповторний і самобутнійвеликодній кошик».

Найголовніший атрибут великоднього кошика – святкова паска. Здавна освячувати паску в храм ніс господар, а коли всі поверталися додому, то торкався нею голів дітей, щоб дітки швидше підростали. Є дуже гарна традиція – пригощати паскою всіх, хто приходить в дім, тому чим більше господиня спече пасок, тим краще! Наша господиня із Запоріжжя Гончарова Віта знає це золоте правило і перед святом даремно часу не втрачала. Компанію апетитним пасочкам Віти складають живописні яйця-писанки. Яйце – це ще один символ Великодня. Він означає для християн нове життя і відродження. Великодню композицію Віти доповнює сонячне текстильне курча.

Журі конкурсу присуджує Віті перемогу в номінації «Найбільш щедра і мальовнича великоднякомпозиція».

Звичайно, кожній господині хочеться, щоб її паски вийшли не тільки смачними і ароматними, але й гарними. А способів прикрас святкової випічки існує чимало. Вищий пілотаж в цьому мистецтві показала дружина нашого співробітника Пігарёва Антона – Лєра. Традиційну білу «шапку» на її паскахприкрашає різнобарвна присипка і забавні марципанові фігурки маленьких жовтих курчат. І не менш позитивно і апетитно виглядає пасочка, прикрашена горішками і сухофруктами. Антон розповів, що і він, і донька Янадопомагали мамі прикрашати паски і фарбувати крашанки. Ось яка краса виходить, коли за справу береться дружна сім’я!

Антон отримує перемогу в номінації «Найяскравіший і найпозитивніший великодній кошик».

Атмосферу свята створюють не тільки паски і крашанки. До цього дня багато хто намагається приготувати декор своїми руками, щоб зробити будинок теплим, радісним і яскравим. Для кожного з нас Світле свято Великодня символізує пробудження природи після довгого зимового сну, тому господині прагнуть внести в домашній інтер’єр великодні прикраси, які уособлюють весну, радість і торжество життя. Напевно, навіяний такими думками, ніжний і квітучий топіарій народився у нашого директора Розгон Ірини Іванівни. Ефектний і барвистий, він став чудовою прикрасою офісу і здорово вписався в наш великодній інтер’єр.

Наш співробітник з Херсона Лисенко Олександр розповів, який несподіваний і приємний сюрприз на Великдень піднесли йому діти – Лєночка і Вітя. Олександр каже: «У нашій сім’ї традиційно відзначається Великоднє свято. Але в цей рік захотілося залучити саме дітей, щоб вони самостійно щось приготували до Свята. Витівка була ризикованою, тому що ми (батьки) не знали, що ж придумають діти. Дочка займалася в художній школі, так що більш-менш зрозуміло напрямок її думки. А от син більше хлопчик технічний… Приготований сюрприз, зроблений повністю дитячими руками, перевершив всі очікування. Дочка розмалювала крашанку і сказала, що вона буде оберегом для нашого будинку. А син розмалював тематично справжні яйця, попередньо видаливши вміст, щоб залишилася одна шкаралупа. Великодній заєць – спільна творчість – ліплення з тіста!» Олександр передав привітання для всіх співробітників компанії «Медвестснаб» зі святом Великодня і побажав Миру і Затишку в їх оселях.

Журі конкурсу присуджує Олександру перемогу в номінації «Найбільш зворушлива дитяча великодня композиція».

У сім’ях, де є маленькі дітки, Великдень відзначають по-особливому. Діти внутрішньо прагнуть до доброти і єднання, тому таке свято, як Великдень, їм ближче і зрозуміліше за духом, ніж багатьом дорослим. Цікаві дітки не втомлюються задавати батькам питання, а що це за свято, звідки з’явилася традиція фарбувати яйця, пекти паски. Вони тільки знайомляться з історією, яку навряд чи зможуть до кінця зрозуміти і усвідомити, але дітям обов’язково варто розповісти про Великдень.

Разом з дочкою Христиною Деяк Наталія з Ужгорода підготувала дивовижні вироби до Великодня. У великодньому кошику Наталії не звичайні писанки – вона прикрасила їх бісером, стразами і атласними стрічками. Писанки вийшли дуже витонченими і жіночними. А ще разом з донькою вони змайстрували велику писанку з ниток. Техніка виконання такого виробу проста: повітряну кульку потрібно обмотати щільною ниткою, просоченоюклеєм, а коли нитки висохнуть, здути кульку і акуратно витягнути її. Виконується саморобка просто, зате який ефект! Писанка вийшла ніби зіткана з найтоншого мережива, а її сонячний колір і різнобарвний декор дарують весняний настрій.

За красу і витонченість пасхального декору журі конкурсу присуджує Наталії Третє місце!

У нашої співробітниці з Києва Хохлової Олени підготовка до свята проходила весело, адже допомогти мамі з радістю погодився син – Дмитро. До святкового декору Діма та Олена підійшли дуже креативно. Олена розповіла про процес створення цих чудових виробів: «Справжні яйця використовувалися як горщики, в них ми садили газонну траву. А веселі мордочки малював син». Три різнокольорових яйця на нижньому фото – це справжні курячі яйця, з яких видутий білок і жовток, а шкаралупа вимита і висушена. «Перше яйце Діма розмалював фломастерами, – розповідає Олена, – яйце-писанку синього кольору син намалював писачком і воском. А третє я сама прикрашала за допомогою різнокольорових ниток.» І навіть паску Олена вирішила зробити не тільки традиційну, але й сирну.

За цікаві ідеї та оригінальність журі конкурсу присуджує Олені Друге місце!

Під час великодніх святкувань Олена побувала на Фестивалі писанок в Національному заповіднику Софія Київська. Територію заповідника прикрашало понад 50 тисяч писанок! Вони були і маленькими, і по-справжньому величезними. Виконувалися писанки зі всіляких матеріалів: з дерева, паперу, тканини, скла, але більшість з них – справжнісінькі яйця, порожні всередині. Такими писанками був прикрашений «тунель бажань». Проходячи по ньому, кожен загадував бажання, впевнений, що воно обов’язково збудеться. Не дарма ж кажуть, що у святкові дні відкрито Небо і у Господа можна просити все, про що давно мрієш. Олена отримала масу вражень від побаченої краси і з задоволенням ділиться з нами фотографіями з фестивалю.

Святковий декор для дому Артюхова Ольга з Миколаєва теж вирішила зробити своїми руками. Тут до неї на виручку прийшло улюблене хобі – вишивка бісером, якоюОльга захоплюється вже давно. Чудова картина, виконана в ніжних весняних тонах, привертає погляд і створює чудовий акцент у великодньому інтер’єрі.

За копітку працю і прекрасний естетичний смак журі конкурсу присуджує Ользі Перше місце!

Вітаємо наших переможців!

Фотовиставка «Історія старої фотографії» (Частина 3)

Фотографія фіксує вічність, на ділі будучи

доказом того, що все є лише коротка мить

в очах вічності.

(Алі Сміт)

            Як же ми звикли до «цифровиків»… Завдяки стрімкому прогресу, більшість з нас сьогодні дивиться фотографії виключно на екрані комп’ютера, планшета або телефону. Багато хто вже й забув, коли востаннє брав до рук паперові фотографії. Але ж це так чудово: можна налити чашечку чаю, влаштуватися в улюбленому кріслі і, взявши кипу старих фотоальбомів, перенестися в минуле. Ось на цій фотографії Вам рік, на цій п’ять рочків, а ось Ви вже йдете в перший клас. І усмішка мимоволі з’являється на Вашому обличчі. Смішні, кумедні, але такі зворушливі, ці фотографії будять наші спогади, повертають нас у дитинство.

    Чудовими фотографіями зі свого дитинства в рамках фотовиставки компанії «Медвестснаб» вирішив поділитися з нами співробітник зі Львова Бабич Володимир. Подібні фотографії, напевно, є у кожного з нас. Як цікаво зараз розглядати їх і знаходити в собі ще маленькому погляд, усмішку, рисочки обличчя, схожі з маминими і батьковими. Одна-єдина така фотографія здатна сказати набагато більше, ніж тисячі слів. Вони зберігають найдорожчі моменти нашого життя, які ніколи більше не повторяться, нагадують нам про найрідніших людей, яких ми любимо, про місця, де ми побували і де з радістю проводили час в дитинстві.

    Забавну дитячу фотографію показала нам співробітниця з Миколаєва Артюхова Ольга. Це фото радісної маленької Олі за кермом її першого автомобіля було зроблено в 1973 році.

     Вельми цікава і друга фотографія, надіслана Ольгою. Знімок відображає один з робочих моментів її батька Скрипко Веніаміна Сергійовича (на фото він ліворуч). Співробітниця розповідає, що Веніамін Сергійович займався електрифікацією Донецької залізниці, а це фото було зроблено в 1960 році в місті Іловайськ.

    Кажуть, очі – дзеркало душі. Дорослішаючи, ми намагаємося не показувати емоції на людях, стаємо більш стриманими і закритими, і вже точно не поспішаємо відкривати душу кожному зустрічному. Але дитячі очі – це не просто відображення, це одкровення душі. Найсправжніші, найщиріші емоції випромінюють вони. Погляньте на свої дитячі фото, і Ви завжди з точністю скажете, який настрій був у вас в той момент, чи були Ви щасливі або навпаки чимось засмучені. Дитячі очі не вміють обманювати.

   Дуже зворушливою фотографією зі свого дитинства поділився з нами співробітник зі Львова Орач Мар’ян. Він з посмішкою згадує і «модні» в ті часи килими на стіні, і свою першу коляску.

SAMSUNG CAMERA PICTURES

   А друга фотографія – це реліквія і гордість сімейства Мар’яна. На цьому найстарішому знімку із сімейного архіву відображена його прабабуся.

SAMSUNG CAMERA PICTURES

    Про першу фотографію, обрану для нашої фотовиставки, співробітник з Києва Штокайло Богданвідгукується з великою теплотою: «Я думаю, це не найстаріша фотографія з мого сімейного альбому, але те, що на ній рідні серцю люди, так це точно: мої батьки, обидві мої бабусі і дідусі. У центрі моя прабабуся тримає на руках мого молодшого брата. Ну і я за кермом свого першого автомобіля. Велика дружна родина».

    Друге фото Богдан вирішив показати нам, тому що воно яскраво демонструє старовинні народні традиції та колорит українських Карпат. Богдан каже: «Запорукою здорового суспільства є дружна сім’я, а початком сімейного життя є весілля. І такого колоритного весілля, як в українських Карпатах, я за все своє життя не бачив. Тут і національні костюми, і дзвінкі пісні, і запальні гуцульські танці – все в кращих українських традиціях. Взяти участь у цій традиції пощастило моїй мамі. На цій фотографії вона третя ліворуч, старанно виконує роль куми. А закінчити хочу словами з пісні Софії Ротару: Приїжджайте в Прикарпаття, Приїжджайте, люди добрі, Завше будут раді вам!»

    Наш співробітник з Києва Балута Олександр продемонстрував нам кілька улюблених фотографій зі свого альбому. На них зображена невелика частина історії життя Олександра. Вона починається з самого першого фото, на якому Олександр позує разом зі своїм молодшим братом. На цій фотографії маленькому Саші трохи більше трьох років, а на грудях у нього гордо красується медаль батька, отримана за освоєння цілини в Казахстані. Олександр з розчуленням згадує, як батьки спеціально замовили приїзд фотографа, щоб зробити перші сімейні фото, старанно готувалися, а потім з нетерпінням чекали фотографій. Далі фотографії потрапляли в альбом і демонструвалися всім гостям при нагоді.

   Ще чотири фотографії відображають вже більш дорослий період життя Олександра. Він розповідає: «Це історія 4-х фотографій, зроблених за 4 роки, – маленький зріз життя звичайної людини, який може бути у кожного в архіві. Всього якихось 4 роки, а за ними закінчення школи, вступ до медичного інституту, служба в армії і знову інститут. Для мене за цими фотографіями криється багато емоцій, переживань, невдач і перемог. І все це буде зі мною завжди. А фотографії будуть тільки нагадувати про це».

    1987 рік – фотографія 1-го курсу Запорізького медичного інституту. Студент Балута Олександр на фотографії другий праворуч. Олександр згадує свій юнацький запал, як не терпілося вчитися, прагнути до щасливого майбутнього, а ще дуже хотілося виділитися.

    1988 рік – Олександр – молодший лейтенант, місто Ташкент. З цією фотографією у нього пов’язаний цікавий випадок: «Коли мій друг запропонував сфотографуватися під час звільнення в Ташкентському зоопарку на тлі орла, то орел раптом розправив крила, і вийшла така фотографія».

     1989 рік – Сари-Шаган – військовий полігон в Казахстані, де Олександр будував наметове містечко і брав участь у ракетних стрільбах.

    1990 рік – фотографія зроблена в Харкові. Там Олександр (на фото праворуч) брав участь в Українській універсіаді з легкої атлетики. «Знову студент, – говорить він, – але вже з іншим світоглядом і ставленням до життя.»

     Напевно, ніхто не стане заперечувати, що ці пошарпані часом знімки зі старого альбому виглядають набагато жвавіше і цікавіше, ніж будь-який з сучасних многопіксельних шотів, зроблених на автоматі цифровою камерою. Якщо Вам буде сумно – відкрийте альбом зі старими фотографіями. Ви обов’язково посміхнетесь!

Далі буде …

З наступаючим святом Світлого Великодня!

Любі друзі! Наближається найголовніше свято всіх православних християн – Пасха. Зовсім скоро прийде весняний день, коли в оселі і на вулицях прозвучать не традиційні побажання доброго ранку, а слова «Христос воскрес!» і у відповідь «Воістину воскрес!».

Це свято всі ми любимо з дитинства. Воно завжди освітлене сонцем, воно тепле, як свіжа паска, і яскраве, як крашанки в кошику. Не дарма його звуть Світлим Воскресінням. У цей день на обличчях людей сяють посмішки, душі їх наповнюються теплом і любов’ю до ближніх, прийнято прощати образи і забувати свари.

Компанія «Медвестснаб» бажає Вам провести це світле свято у теплому родинному колі, за щедрим великоднім столом – символом небесної радості. Нехай щастя і удача супроводжують Ваші родини, а затишок і спокій ніколи не покидають Ваші будинки. Нехай Ваші серця наповнює любов, милосердні будуть до Вас близькі, а справи кожного дня будуть тільки добрими.

Від усієї душі вітаємо всіх з наступаючим святом Великодня!

Компанія «Медвестснаб»

Фотовиставка «Історія старої фотографії» (Частина 2)

Фотографія – це таємниця про таємницю. Чим більше вона

розповідає Вам, тим менше Ви знаєте.

(Дайан Арбус)

 

А Ви любите старі фотографії? Не просто старі, а дуже-дуже старі – чорно-білі і вже пожовклі, з нерівнимикраєчками, з часів молодості ваших дідусів і бабусь? Перебирати їх – це все одно, що подорожувати в часі. Від них віє якоюсь загадковістю і в той же час простотою. Здається, до чого ж красивими були люди, зображені на них! Звичайно, така краса була б сприйнята в наші дні як старомодна, неактуальна, але це робить їх ще більш привабливими. Краса бідна, але від того природна, справжня. У ній немає нічого зайвого, напоказ, як у красі сьогоднішнього дня. Дивишся на них, і чомусь виникає сум за цим чорно-білим часом з нерівними краєчками, наче ми колись належали йому.

У першій частині статті ми розповіли Вам, що в компанії «Медвестснаб» була організована фотовиставка під назвою «Історія старої фотографії». Ми попросили співробітників компанії надіслати нам старовинні фотографії із сімейних архівів, які є їх гордістю і якими вони хотіли б поділитися з іншими. Чудово, що співробітники охоче відгукнулися на нашу ідею. Надіслані фотографії дуже точно передають дух епохи і володіють неповторною чарівністю.

Директор компанії «Медвестснаб» Розгон Ірина Іванівна вирішила поділитися з нами своєю улюбленою фотографією з сімейного архіву. Знімок був зроблений в 1955 році в селі Старий Іржавець Полтавської області. Ірина Іванівна розповідає: «На цьому знімку відображені сім’ї Нестеренко та Боровко. Мій тато Боровко Іван Гнатович на фотографії у формі моряка. Йому тоді було 18 років. Коли батькові виповнилося 16 років, військкомат відправив його як сина полку служити в Кримський полк морської авіації (татів батько загинув під Сталінградом). На старенькій фотографії тато приїхав у свою першу відпустку. Попереду служба надстроковиків, студентські роки в Тамбовському авіаційному військовому училищі, служба в авіаполку під Сімферополем. Демобілізувався він в 1980 році. На цьому знімку є моя бабуся, прабабусі, тітка. У кожного своя доля і свої історії. Тут звичайні українські колгоспники. Я їх усіх дуже люблю, хоча багатьох ніколи і не бачила, але із задоволенням слухала розповіді бабусі і тата про цих людей.»

Сторіночкою з історії своєї сім’ї поділилася з нами співробітниця з Києва Клименко Надя. «Мій дід Володимир був теслярем, – говорить вона. – У 50-х роках він брав участь у ремонтних роботах в храмах і церквах міста Києва. Дідусь готував дерев’яні каркаси куполів для покриття їх жерстяними, мідними листами. У 1952 році на роботах у Софії Київській дід познайомився з дівчиною-маляром Катею. Через рік вони одружилися, а ще через рік у них народився син Діма – мій тато.» На першій фотографії Надін дідусь Володимир (у верхньому ряду перший зліва) з будівельною бригадою на тлі великої дзвіниці Києво-Печерської Лаври. А на другому знімку він вже разом зі своєю другою половинкою – Надіною бабусею Катею.

                      

Для нашого співробітника з Києва Пігарьова Антона найбільшою гордістю і прикладом завжди був його дід – справжній герой, майор Стегайло Юхим Андрійович. Саме його фотографіями і вирішив поділитися з нами Антон. До фотографій діда він доклав виписку з нагородного листа, яка була взята з Центрального військового архіву Міністерства оборони Російської Федерації: «Майор Стегайло, в період підготовки забезпечення димами наступальної операції армії і в день штурму укріплень супротивника перебував у частинах, 7 і 8 квітня 1944 року, зневажаючи небезпеку, під вогнем противника керував установкою димових засобів на рубежах димопуска в 63 СК і постановкою димзавіс в період загального наступу. В результаті добре організованої димзавіси, танки під прикриттям диму без втрат вийшли в район Каранка, а підрозділ піхоти під прикриттям диму форсував оз. Айгульське, в районі на схід Ашкадан, і завдав противнику серйозних втрат. Особисто ведучи розвідку, майор Стегайло добув цінні відомості про стан хімічної служби у військах супротивника.»

На першій фотографії Стегайло Юхим – ще молодий курсант Єйського авіаційного училища 1939-1941 рр.

Антон розповідає: «За мужність і відвагу під час проведення Кримської наступальної операції 1943-1944 рр. мій дід був представлений до чергової нагороди – Ордена Червоної Зірки».

На другому знімку зображений Стегайло Юхим Андрійович (п’ятий зліва у верхньому ряду) під час нагородження Орденом Червоної Зірки в Колонній залі Кремля. У центрі Голова Президії Верховної ради СРСР, член Політбюро ЦК КПРС Михайло Іванович Калінін. Фотографія датована 05.1944 р., м. Москва.

                

Один з улюблених знімків нашої співробітниці з Києва Хохлової Альони – стара дитяча фотографія її мами, Кастецької Надії Олексіївни, яка була відзнята в 1947 році. «Мамі на фотографії трохи більше рочку, – розповідає Олена. – Це моя улюблена фотографія. Для мене вона дуже жива і емоційна, на ній видно дитячий допитливий і пустотливий погляд великих гарних очей. Це саме про мою маму говорив персонаж Володимира Етуша – товариш Саахов з радянської кінокомедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка або нові пригоди Шурика»: «Студентка, комсомолка, спортсменка. Нарешті, вона просто красуня!». У школі мама займалася баскетболом і гімнастикою, брала участь у республіканських змаганнях по туризму. Під час навчання у ВУЗі активна студентка була комсоргом групи, виступала у складі інститутської команди з легкої атлетики. А після закінчення Київського політехнічного інституту за спеціальністю електроніка працювала інженером у спеціалізованому конструкторському бюро заводу «Генератор». З часом мама стала провідним інженером заводу з НВЧ-приладів, була членом комітету комсомолу заводу. Зараз, вже після виходу на заслужений відпочинок мама бере активну участь у вихованні трьох онуків, передаючи їм весь свій юнацький запал, позитив, душу і любов. Саме завдяки моїй мамі, я мала можливість вийти на роботу в компанію «Медвестснаб» у 2004 році, довіряючи їй найцінніше – свою однорічну дитину…»

 

Далі буде …

Наукове товариство інфекціоністів міста Київ та Київської області 31 березня 2015 року

31 березня 2015 року в актовому залі Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України в місті Київ відбулося засідання наукового товариства інфекціоністів. На захід були запрошені фахівці з міста Київ та Київської області.

Метою зібрання стало підвищення рівня науково-медичної підготовки практичних лікарів Києва та Київської області та впровадження в практику передового досвіду та сучасних досягнень медичної науки. Засідання було присвячене актуальним питанням інфектології. Лікарі обговорювали сучасні проблеми лікування і діагностики інфекційних захворювань у населення, ділилися особистим досвідом застосування нових методів лікування.

Зі вступним словом до гостей заходу звернулася доктор медичних наук, професор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського Руденко А. О. У своєму виступі вона підняла організаційні питання, що стосуються вирішення поточних завдань, що стоять перед інфекційною службою. Далі були заслухані науково-практичні доповіді.

Доповідь на тему «Сучасні підходи до діагностики та лікування Лайм-бореліозу» представила очна аспірантка відділення нейроінфекцій Луценко В. Ю.

ТМ ФарсіФарм також брала участь у заході. Продакт-менеджер ТМ ФарсіФарм Долока В. І. представив фахівцям доповідь на тему «Досвід застосування Лораксону в Україні». Виступ продакт-менеджера фахівці оцінили високо, відзначили інформативність і дохідливість викладу. За виступом послідував ряд уточнюючих питань щодо можливостей, а також дозувань і схем застосування препарату Лораксон в практиці лікаря-інфекціоніста. Долока В. І. охоче відповів на всі запитання фахівців.

У заході також брали участь регіональний менеджер ТМ ФарсіФарм Штокайло Б. І. та медичні представники ТМ ФарсіФарм по місту Київ та Київській області Боровкова Н. І., Пантась С. А. та Рябко Л. В. Вони демонстрували фахівцям стенди препаратів Лораксон, Ексипім, Зоксіцеф, Супранем і Ексипенем, а також надавали лікарям будь-яку цікавлячу їх інформацію про препарати ТМ ФарсіФарм.

Подібні заходи сприяють об’єднанню фахівців і дають можливість обміну досвідом роботи між колегами. В результаті члени товариства мають чітке уявлення про всі насущні проблеми інфектології в області і можуть спільно виробити шляхи їх вирішення.

Таємні агенти нашого організму (Частина 2)

У першій частині статті ми привідкрили вам очі на правду про витоки нашої жіночності і мужності, справжню природу наших вчинків у відносинах з протилежною статтю і довели, що часто наш вибір залежить далеко не від нас. Що б ми собі не планували, за нас вже давно все вирішили «таємні агенти нашого організму» – гормони.

А сьогодні ми хочемо поговорити про настрій. Ну хто з нас не хоче бути щасливим? Протягом усього життя ми прагнемо зробити все, щоб досягти відчуття умиротворення і щастя. На жаль, щасливим себе відчуває далеко не кожен, і справа тут не в грошах або успіху. Вся справа в хімії.

Багато хто і не здогадується, що «винуватці» нашого гарного настрою – маленькі гормони щастя. Історія їх відкриття йде корінням в далекий 1803рік, коли молодий німецький аптекар Фрідріг Вільгельм Сертюрнер відкрив морфій і виявив, що здобутий ним білий порошок здатний викликати міцний безтурботний сон. Тривале вивчення роботи нервової системи привело до відкриття в 1976 році особливих гормонів, які виробляються безпосередньо в головному мозку. Виявилося, що їхня дія за силою у багато разів перевершує морфій!

Саме завдяки гормонам щастя ми сміємося, посміхаємося, відчуваємо ейфорію. Наших героїв треба знати в обличчя, тож давайте з’ясуємо, від чого залежить настрій людини.

Серотонін. Це гормон «гарного настрою». У оптимістів цього гормону в надлишку, песимістам, навпаки, його вкрай не вистачає. Викид серотону в організмі призводить до поліпшення настрою і підвищенню рухової активності. Серотонін не тільки знімає нервову напругу, але й дарує спокійний міцний сон, хороший апетит, стимулює рухову і мозкову активність.

Це цікаво!

Ультрафіолет підвищує вироблення серотоніну в нашому організмі. Саме тому навесні, коли світловий день подовжується, ми відчуваємо небувалий підйом настрою. А ось восени недолік серотоніну часто викликає сезонну депресію, яку психологи жартома називають “психічним нежитем”.

Якщо поганий настрій – ваш постійний супутник, включіть в свій раціон каші, макарони і шоколад. Вони стимулюють вироблення серотоніну. З фруктів серотонін допомагають виробляти банани і фініки.

Ендорфін. Це «гормон щастя». Ендорфін виробляється організмом у відповідь на стрес, щоб зменшити біль. Пригнічуючи біль, він викликає ейфорію – своєрідну нагороду організму після перенесеного стресу.

Це цікаво!

Встановлено, що вироблення ендорфінів підвищується при фізичному навантаженні. Є навіть такий термін – «ейфорія бігуна» – стан легкого емоційного підйому під час тривалого бігу. Тому бігайте, стрибайте і танцюйте в своє задоволення – в прямому сенсі цього слова.

Один з найпростіших способів стимулювати викид ендорфінів – сміх. Так що беріть своє почуття гумору навіть на роботу. Посмійтеся від душі у важкий момент – і ви можете відкрити в собі нові сили.

Майте на увазі: у біохіміків є думка, що ейфорія від контакту з творами мистецтва і ейфорія від занять любов’ю саме ендорфінової природи.

Природа зробила подарунок всім жінкам – починаючи з третього місяця вагітності в кров надходять ендорфіни. Це необхідно для ослаблення можливих больових відчуттів і адаптації до перебудов. В результаті вагітні відчувають легку ейфорію. Непоганий бонус!

Окситоцин. Це господар ласки і ніжності. Підступний гормон відповідає за почуття закоханості. Якщо Ви раптом стали бачити світ в рожевому світлі, винуватець всього цього не хто інший, як окситоцин. На пристрасні і дружні обійми, поцілунки і дотики тягне нас саме гормон окситоцин. Він також береже нас від хвороб і стресів.

Це цікаво!

Потрапляючи в кров чоловіка, окситоцин пригнічується іншими чоловічими гормонами, а в організмі жінки кількість його багаторазово збільшується. Тому саме представниці слабкої статі так сильно потребують прояву ніжних почуттів.

Антропологи з Університету Каліфорнії вивчали чоловіків з індіанського племені Тсімане. Вчені з’ясували, що рівень окситоцину в крові чоловіків зростав, коли вони поверталися додому після полювання. Окситоцин в даному випадку створює баланс, щоб мисливець став добрішим після потужного викиду тестостерону, і допомагає возз’єднатися з близькими.

Дофамін. Це «гормон задоволення» і «прагнення до нагороди». Саме дофамін штовхає нас на подвиги, безумства, відкриття і звершення. Коли ми відчуваємо нестачу дофаміну в організмі – ми стаємо смутними іпохондриками, а високий рівень цього гормону перетворює нас на донкіхотів і оптимістів.

Це цікаво!

Будь-яке заняття або стан, від якого ми отримуємо щиру радість і захват, провокує потужний викид дофаміну в кров. Такий викид змушує наш мозок запам’ятати джерело цієї радості, і через деякий час «попросити повторити». Саме так в нашому житті з’являються хобі, звички, улюблені місця, обожнювана їжа.

Психологи вважають, для того щоб бути щасливим, не потрібно мріяти про нездійсненне. Потрібно навчитися радіти дрібницям, гнати від себе почуття заздрості і провини, удосконалювати себе зовні і внутрішньо, і тоді гормони щастя будуть надходити в мозок безперервним потоком.

×