«Хвороба монархів» або гемофілія – гіркий фатум імператорської сім’ї

Кілька років тому була розв’язана одна з легендарних медичних загадок минулого. Провівши ретельний аналіз ДНК, вчені з’ясували походження генетичного захворювання, яке переслідувало членів королівських сімей на рубежі 20-го сторіччя.

«Хвороба монархів» – так в народі називають гемофілію – рідкіснезахворювання, яке вражає виключно сильну половину людства. Походження назвидавньогрецьке (від від αἷμα – «кров» і φιλία – «любов»), а дослівно воноперекладається як «любов крові». Таку назву недуга отримала через те, що у хворого порушується згортання крові, в результаті чого при найменшому ударі або порізі відбуваються сильні крововиливи.

Хоча перші згадки про страшне захворювання крові, описане в давньоєврейській релігійній літературі, датуються ще II століттям до нашої ери, в народі дізналися про гемофілію через виняткову схильності до неї осіб «блакитної крові». Найвідомішим гемофіліком, мабуть, став син останнього монарха Російської імперії Миколи II цесаревич Олексій.

…Династія Романових дуже довго чекала спадкоємця. Не допомагали ні молитви, ні зілля – подружжя вже зневірилося й сподіватися. І тут сталося диво – бог почув молитви, і 30 липня 1904 року після чотирьох дочок довгоочікуваний син з’явився на світ. Щастю сімейної пари не було меж, але радість виявилася недовгою. Першим дзвіночком, який повинен був підказати батькам про навислу над династією загрозою, стало те, що кров з пуповини новонародженого не згорталися протягом трьох днів! Але на цьому кровотечі не припинилися, а стали повторюватися все частіше і частіше. Лікарі заспокоювали засмученого батька, мовляв, вся справа в кліматі, а може, в неправильному харчуванні, і обіцяли, що з часом все припиниться. Але імператриця знала, що справа тут зовсім не в кліматі. Справа в ній. Це вона передала синові хворобу, від якої, на жаль, немає ліків.

Звідки ж звалилася ця напасть на імператорську сім’ю? Хто б міг подумати, а прийшла вона з далекої Англії. Вся справа в англійській королеві Вікторії, яка і стала постачальником страшної невиліковної хвороби в королівські сім’ї Іспанії, Німеччини, Англії та Росії. Відомо, що хоч і хворіють на гемофілію виключно чоловіки, жінки є носительницами цього захворювання. У спадщину від королеви гемофілія дісталася її синові Леопольду, а носительницами хвороби стали двоє її дочок – Аліса і Беатриса. Так як у ті часи було прийнято зміцнювати міждержавні відносини шлюбами, то гемофілія дала свої «метастази» в ті будинки, куди прийшли діти та онуки Вікторії. «Королева Вікторія через своє потомство оголосила біологічну війну на знищення королівським прізвищами Європи», – звучить дотепний і злий афоризм. Поклик серця зіграв ключову роль у долі імператора Миколи. На одному з балів він познайомився з онукою королеви Вікторії – Алікс і безповоротно закохався. 14 листопада 1894 року відбулася церемонія його одруження з Олександрою Федорівною, як її стали називати, а доля спадкоємця династії Романових виявилася вирішена. Цесаревич Олексій повинен був розплачуватися за недбалість, яку проявив російський двір при виборі нареченої Миколи II.

Що було відомо про хворобу в вікторіанські часи? Її вміли діагностувати і описати, але не вміли допомогти пацієнтові, оскільки не розуміли природи його недуги. Лікування гемофілії і зовсім тільки посилювало стан пацієнта: йому ставили п’явки, банки, відкривали вени і розкривали суглоби, щоб перетворити внутрішній крововилив у зовнішній. Дуже часто такі дії лікарів приводили до трагічних наслідків. Усвідомивши, що лікарі безсилі, імператриця почала шукати інші шляхи порятунку спадкоємця престолу. Так у житті царської сім’ї з’явився старець Григорій Распутін, що володів незрозумілою здатністю полегшувати страждання Олексія. Всім відома трагедія Романових полягала в тому, що Распутін перестав бути «лікарем сім’ї» і став втручатися в політику, підриваючи авторитет царської сім’ї і монархії. Сумний результат його інтриг – розстріл царської сім’ї 17 липня 1918 року в Єкатеринбурзі.

Зрозуміти природу захворювання гемофілія вченим вдалося тільки в нашому столітті. Розгадка криється в статевий Х-хромосомі. Справа в тому, що в самому кінці довгого плеча Х-хромосоми локалізуються гени двох з відомих тринадцяти факторів згортання крові – 8-й і 9-й. Мутація в генах F8 і F9 заважає білкам-фібринам формувати тромб в місці порізу або пробку в судині, яка перекриває потік крові. У результаті навіть найменший поріз може призвести до повного знекровлення людини. Коли в крові мутує 8-й фактор (F8), розвивається гемофілія типу А, коли 9-й (F9) – типу В. Як всім відомо, чоловіки мають тільки одну статеву Х-хромосому, і така мутація в ній виражається у формі захворювання крові . Жінки є тільки носіями цього генетичного дефекту, тому що їх друга Х-хромосома практично ніколи не має настільки рідкісної мутації. Орієнтовна частота захворюваності на гемофілію типу А становить 1 випадок на кожні 10 000 чоловіків. У всьому світі на гемофілію цього типу хворіють близько 350 тисяч чоловік, а тип В зустрічається приблизно в 5 разів рідше. Існує й інша, ще більш рідкісна форма гемофілії (тип С), однак вона відома лише у євреїв-ашкеназі.

На початку 20 століття тривалість життя хворого на гемофілію не перевищувала 15 років. Сьогодні ж при відповідному лікуванні вона може нічим не відрізнятися від тривалості життя здорового чоловіка. Сучасне лікування гемофілії дуже просте і полягає у веденні дефіцитного фактора згортання крові безпосередньо у вену пацієнта. Кровотеча припиняється, коли достатня кількість цього чинника досягає травмованого місця.

Кілька років тому американські та російські вчені досліджували ДНК Романових, отриману з останків, знайдених в Єкатеринбурзі. Генетичне дослідження повинно було підтвердити дані сучасників Романових про те, що імператорська сім’я страждала спадковим порушенням згортання крові. Останній носій цього захворювання принц Прусський Вальдемор помер в 1945 році, а історичні документи вказували на гемофілію лише симптомами – підвищеною кровоточивістю і частими гематомами. ДНК-аналіз підтвердив гемофілію. Крім того, вчені зробили ще одне важливе відкриття. Виявилося, що в гені F8 дефектів немає, а ось перевірка сусіднього F9 показала його мутацію. Таким чином, вчені зробили висновок, що цесаревич Олексій Романов і його мати Олександра Федорівна страждали на рідкісну гемофілію типу B, а не типу А, як вважалося раніше. На підставі наявних даних вчені припускають, що мутація гена F9 сталася у британської королеви Вікторії, так як при повному вивченні її родоводу виявилося, що серед предків королеви не було жодного гемофіліка.

Удосконалено процедуру гемодіалізу. Розробка українських учених

На думку фахівців, у дванадцяти відсотків жителів України є всі симптоми хронічного захворювання нирок, хоча багато хворих навіть не підозрюють про це. Офіційні дані говорять про зареєстрованих у нашій країні приблизно чотирьохстах п’ятдесяти тисячах хворих, яким діагностовано хронічне захворювання нирок. Коли ниркова недостатність не піддається консервативному лікуванню, для порятунку життя застосовують гемодіаліз. Сьогодні близько трьох з половиною тисяч пацієнтів в Україні проходить лікування за методом гемодіалізу (на жаль, це всього лише 20% від числа людей, що його потребують). І щороку кількість пацієнтів, яким необхідний такий метод лікування, збільшується на п’ять тисяч чоловік.

Гемодіаліз – це процедура очищення крові через напівпроникну пористу мембрану за допомогою апарату «штучна нирка». Апарат бере на себе функції непрацюючих нирок: кров очищується від токсичних речовин, розчинених у ній, а білковий склад плазми залишається незмінним. За сорок років існування гемодіаліз відмінно зарекомендував себе як провідний спосіб підтримки життя людей, які хворіють нирковою недостатністю.

patient helped during dialysis session in hospital

Проводити процедуру гемодіалізу необхідно три рази на тиждень. Виходить, що пацієнт постійно прив’язаний до лікарняного ліжка, що істотно погіршує якість життя. Саме тому вчені в усьому світі б’ються над створенням більш простого апарату для гемодіалізу, який буде володіти підвищеною швидкістю проведення процедури, мобільністю і меншою вартістю. Наприклад, американська корпорація Implantable Artificial Kidney Corporation нещодавно заявила, що закінчує свою роботу над штучною ниркою. Причому, як стверджують розробники, її можна трансплантувати людині, а можна і просто носити на тілі, якщо така трансплантація з якої-небудь причини протипоказана. Пристрій за розміром трохи більше мобільного телефону і функціонує таким же чином, як і нирки людини: прокачує через себе щодня 170,5 літра крові, утворюючи близько 1,9 літра сечі.

Поки американські вчені працюють над вдосконаленням свого винаходу, українські вчені теж не залишаються осторонь від наболілої проблеми. Завдання, яке вони поставили перед собою, дуже актуальне для українських пацієнтів – зниження вартості процедури гемодіалізу. Справа в тому, що вартість процедури багато в чому залежить від її тривалості, так як саме з нею безпосередньо пов’язані витрати діалізуючого розчину. Визначити час закінчення процедури можна за рівнем креатиніну і сечовини в діалізаті. Креатинін – один з найважливіших аналітів в сучасному клінічному аналізі, рівень якого необхідно контролювати під час процедури гемодіалізу. Сьогодні для контролю рівня креатиніну необхідна тривала підготовка проби, висококваліфікований персонал і токсична пікриновакислота. Це все значно збільшує час проведення процедури.

«Розроблений нами мультибіосенсор може визначати рівень креатиніну і сечовини в крові та/або гемодіалізата хворого за кілька хвилин. Його можна використовувати для проведення безперервного або квазібезперервногоаналізу безпосередньо біля ліжка хворого, що істотно спрощує процедуру», – каже завідувач лабораторією біомолекулярної електроніки Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, професор кафедри молекулярної біотехнології та біоінформатики Інституту високих технологій, член-кореспондент НАН України Олексій Петрович Солдаткін.

Біосенсори – це аналітичні пристрої, що використовують біологічні матеріали для розпізнавання певних молекул і видають інформацію про їх присутність і кількість у вигляді електричного сигналу. Вони містять весь набір реагентів, необхідних для встановлення концентрації аналіту і дозволяють звести процедуру аналізу до одного етапу.

Українські вчені створили свій біочутливий елемент на основі високоселективного ензиму креатиніндеімінази і рН-чутливого польового транзистора. Перевагою винаходу є висока чутливість і селективність, внаслідок чого його можна застосовувати для кількісної оцінки вмісту креатиніну в сироватці крові хворих з нирковою недостатністю, а також для контролю ефективності процедури гемодіалізу.

Розробка наших вчених зацікавила і зарубіжних фахівців, тому частина досліджень сьогодні проводиться за участю вчених і промислових компаній з інших країн. Наприклад, великий інтерес до біосенсору для визначення креатиніну в крові і гемодіалізнійрідині проявила французька фірма з Тулузи «Hemodia», яка виробляє системи для проведення гемодіалізу.

Хоча зараз мультибіосенсор ще на стадії лабораторних досліджень, фахівці сподіваються, що зовсім скоро він з’явиться в українських спеціалізованих медичних центрах і працюватиме на благо наших пацієнтів.

Кишкові коліки у новонароджених. Як зняти больові відчуття у дитини

Материнство – найважча з робіт, що приносить радість.

Нарешті стався довгоочікуваний момент у вашому житті: ви зустрілися зі своїм малюком, якого дев’ять місяців носили під серцем. І здається, радість материнства ніщо не в силах затьмарити. Ніщо, крім… кишкових кольок. Почувши пронизливий дитячий крик, матусі приходять в жах. Дитина відчайдушно плаче, махає ручками та ніжками. Тут у пору самій розплакатися гіркими сльозами від безуспішних спроб позбавити маленького чоловічка від болю. Але хочемо запевнити недосвідчених батьків: як би сильно не страждав ваш малюк від кольок, ви повинні знати, що коліки – це в переважній більшості випадків безпечна проблема, яка сходить нанівець сама по собі. Лякатися кишкових кольок у новонароджених не варто.

Кольки у немовлят – це нормальне явище на початку життя людини. Термін коліка походить від грецького “колікос“, що означає “біль в товстій кишці“. Функції шлунково-кишкового тракту новонародженого не досконалі: ферментна система незріла, корисна мікрофлора кишечника не сформована, не налагоджені процеси травлення і всмоктування їжі, а також моторика кишечника. Все це і призводить до посилення процесів бродіння і газоутворення в шлунково-кишковому тракті, викликаючи ті самі злощасні коліки.

Як допомогти малюкові і зменшити болючість кишкових кольок?

1) Найідеальніше харчування для немовлят – грудне молоко. Якщо ви годуєте дитину грудьми, вважайте, півсправи вже зроблено – ваш малюк забезпечений правильним і здоровим харчуванням. При цьому будь-якій мамі під силу виробити правильний режим годування дитини. Найбільш фізіологічним вважається годування за вимогою. Однак необхідно дотримуватися мінімального інтервалу між годуваннями – 2-2,5 години. Постійне смоктання погано позначиться на перетравленні молока, тому як травні ферменти не встигатимуть виділятися в необхідному обсязі.

2) Після годування тримайте дитину у вертикальному положенні, щоб дати можливість вийти повітрю, проковтнутому під час смоктання. А між годуваннями добре викладати крихітку на животик. Цей простий прийом допомагає легкому відходженню газів і стулу.

3) Не годуйте грудничка, якщо бачите, що у нього твердий животик, бо в кишечнику зібралися гази. Спочатку потрібно усунути цю проблему і тільки потім годувати малюка.

4) Молодій мамі необхідно навчитися виконувати масаж животика. Для поліпшення травлення ніжними натискуваннями масажуйте животик дитини за годинниковою стрілкою. Ще для моторики кишечника добре піднімати зігнуті в колінах ніжки, підтягуючи їх до живота або разом, або по черзі.

5) У моменти гострих нападів потрібно постаратися зігріти живіт дитини, щоб знизити спастичнуперистальтику кишечника. Для цього підійде перевірений “бабусин” метод – покласти на животик нагріту праскою пелюшку. Ще простіше – притиснути малюка животиком до свого тіла.

6) З профілактичною метою мамам доцільно використовувати препарати, що володіють вітрогонною і м’якою спазмолітичною дією на основі рослинної сировини. Такі властивості має рослинний лактаційний препарат від ТМ ФарсіФарм ШИРАФЗА.

Крім поліпшення лактації у матері, препарат ШИРАФЗА прискорює у немовляти процес відходження газів, які найчастіше і викликають дискомфорт і біль, а також допомагає уникнути їх накопичення.

До складу ШИРАФЗИ входять екстракти таких лікарських рослин: плодів фенхеля звичайного (Foeniculum vulgare), кмину звичайного (Carum carvi L.), пажитника кольорового (Trigonella foenum-graecum L.) і кропу пахучого (Anethum Graveolens).

*temp*

Фенхель звичайний належить до стародавніх лікарських засобів. Його широко застосовували Гіппократ, Діоскорид, Пліній і Авіценна. Плоди фенхелю звичайного відмінно підвищують апетит, сприяють активному виділенню травних соків, надають спазмолітичну дію, володіютьсудинорозширювальними властивостями, чинять позитивну дію на центральну нервову систему, знімаючи напругу і заспокоюючи, поліпшують травлення. Крім того, біологічно активні речовини, які входять до складу фенхеля звичайного, обумовлюють лактогоннудію у годуючих матерів, а також усувають прояви метеоризму у дитини, зменшують спазми і рухливість тонкого кишечника.

Пажитник кольоровий покращує кровотік в молочній залозі, стимулює лактацію і зумовлює збільшення харчової цінності молока. Крім того, пажитник виключно корисний і для травної системи, оскільки за рахунок високого вмісту харчових волокон стимулює перистальтику і м’яко позбавляє від закрепів.

Кмин звичайний обумовлює збільшення кількості молока і його поживних властивостей. Плоди кмину, подразнюючи смакові рецептори, рефлекторно підсилюють тонус і перистальтику шлунково-кишкового тракту, знижують процеси бродіння в кишечнику і метеоризм, посилюють секреторну функцію травних залоз.

Кріп пахучий володіє заспокійливою і седативною діями, тому породіллі менше хвилюються, а протизапальна дія зумовлює зменшення ризику розвитку маститу. Алкалоїди кропу пахучого не тільки збільшують кількість і якість материнського молока, але й у взаємодії з іншими компонентами ШИРАФЗИ передаються з молоком матері і тим самим запобігають виникненню метеоризму і знімають больові відчуття (коліки) у дитини, яка знаходиться на грудному вигодовуванні.

Кольки у новонароджених – велика неприємність і для дитини, і для молодої мами. Але головне – пам’ятати, що все це минає, а при правильному використанні всіх рекомендацій цей період може пройти досить легко і не затьмарити радості перших місяців материнства!

Хочеш бути здоровим взимку – загартовуйся влітку!

Я відчуваю після прогулянок і плавання, що молодію,

а головне, що тілесними рухами промасажував

і освіжив свій мозок.

(Костянтин Едуардович Ціолковський)

Літо в самому розпалі: погода чудова, дні сонячні, а ночі теплі, але, як не дивно це звучить, саме зараз час подумати про своє здоров’я. Кожному відомо, що хворобу легше попередити, ніж лікувати. Тому, якщо взимку ви часто страждаєте від всіляких застуд, літо – найкращий сезон, щоб зайнятися профілактикою простудних захворювань. А найефективніша профілактика, як нам усім відомо з дитинства, – це загартовування.

Загартовування – це тренування захисних сил організму. Загартовуючись, ми навчаємо їх реагувати на некомфортні зовнішні умови швидко і своєчасно. Справа в тому, що з самого початку природа подбала, щоб захистити нас від перепадів погоди, розробивши систему терморегуляції організму. Насправді ми можемо витримувати досить високі коливання температур, просто ми привчили свій організм до найбільш комфортнї для нас температурі повітря: обігрівачі, кондиціонери – всі види кліматичної техніки працюють для того, щоб нам було комфортно. І як наслідок, нам буває досить стаканчика холодної води або відкритої на ніч кватирки, щоб захворіти.

Кращі помічники в справі загартовування – вода, повітря і сонце. Ще один аргумент, щоб почати загартовування саме влітку – таким чином ви використовуєте природне зниження температури повітря і води. До того ж для загартовування важливий вплив не тільки холоду, але і високої температури, так як до одного подразника організм скоро звикне і ефекту ніякого не буде.

 

Порада 1: Приймайте повітряні ванни

Аеротерапія – загартовування повітрям. Як же добре літнім ранком, прокинувшись раніше, вийти на балкон або на ганок. Повітря зранку свіже, але не холодне, тому сміливо виходьте в купальнику. Для початку постійте хвилинку-другу і поверніться у тепле приміщення. У кімнаті зробіть кілька енергійних вправ, щоб розігріти м’язи, а ще краще, якщо ви зробите повноцінну ранкову гімнастику. Головне в цій справі – регулярність. Незалежно від погоди, щоранку приймайте такі повітряні ванни, поступово збільшуючи час перебування на свіжому повітрі. До осені ви вже звикнете до ранкової прохолоди, і сезонне зниження температури пройде для вас не так помітно.

Для цього виду загартовування також відмінно підходять прогулянки на свіжому повітрі. Зрозуміло, корисніше гуляти в лісі, далеко від міста, траси і виробництв. Бажано, щоб прогулянка тривала не менше години, а темп ходьби підбирається індивідуально.

Mother and daughters skipping on path smiling

Загартовуюча дія повітря на організм сприяє підвищенню тонусу нервової та ендокринної систем. Під впливом повітряних ванн поліпшуються процеси травлення, вдосконалюється діяльність серцево-судинної і дихальної систем, підвищується кількість еритроцитів у крові і рівень гемоглобіну.

Порада 2: Водні процедури

Найвідоміший і простий спосіб загартовування – це обливання холодною водою. Головне тут – рішуча налаштованість і систематичність. Станьте в ванну, наберіть відро прохолодної води і сміливо облийте себе нею, після чого сильно розітріться рушником. Справа двох хвилин – а користі на мільйон!

Важливо! Починаючи загартування, не потрібно відразу влаштовувати шокову терапію, використовуючи саму холодну воду – влітку беріть воду з крана, а восени і взимку налийте її у відро або таз ввечері, щоб вона трохи підігрілася. Замість обливання можна використовувати холодний душ, хоча переноситься він трохи важче – стійте під душем не більше 20 секунд і, знову ж, швидко і насухо розтирайтеся.

Також можна використовувати контрастні обтирання, які є найніжнішою і найделікатнішою з усіх процедур загартування водою. Вони не тільки підвищують захисні сили організму, але й сприятливо діють на нервову систему, а також зміцнюють судини. Розтирайте шкіру спершу гарячою водою, а потім – холодною. Гарна альтернатива обтираниям – контрастний душ. Закінчувати такі процедури потрібно холодною водою.

Ще один хороший водний спосіб загартовування – це купання у відкритих водоймах. Якщо ви вибрали для себе цей спосіб, то знайте, що купатися потрібно не рідше 2-3 разів на тиждень, інакше ефекту ваш організм не відчує. Під час купання потрібно плавати або енергійно рухатися. Вийшовши з води, потрібно насухо витерти голову і тіло рушником, добре робити самомасаж і розтирання. Поступово, у міру охолодження води, ви будете звикати до більш низьких температур.

Порада 3: Використовуйте енергію сонця

Геліотерапія – загартовування сонцем, вплив на організм сонячним світлом і теплом. Приймати сонячні ванни найкраще вранці, коли повітря чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора, коли сонце хилиться до заходу. Перші сонячні ванни треба приймати при температурі повітря не нижче 18 °. Головним тут є почуття міри, а будь-які крайнощі будуть шкідливі для вашого здоров’я. Не варто забувати про панаму на голову, бажано світлого відтінку. Спочатку рекомендується приймати сонячну ванну не більше п’ятнадцяти хвилин (особливо тим, у кого світла шкіра).

Сонячні промені сприяють поліпшенню складу крові, мають бактерицидну дію, підвищуючи тим самим опірність організму до простудних і інфекційних захворювань, а ще вони надають тонізуючу дію практично на всі функції організму.

Порада 4: Не забувайте ходити босоніж!

Woman legs walking on green grass

Цікаво, що “босоходіння” в Стародавній Греції було обов’язковим для воїнів і входило в загальну систему їх підготовки. Влітку загартовуватися можна ходінням босоніж по траві, мокрій після дощу чи роси, по мокрому камінню або піску. Взимку ж корисно ходити босоніж по кімнаті. Цей вид загартовування є хорошою профілактикою дуже багатьох захворювань і корисний і дітям, і дорослим.

Зауважимо, що крім загартовування, така процедура корисна ще й тому, що на стопах людини знаходиться велика кількість біологічно активних точок, які при ходінні босоніж стимулюються і допомагають нормалізувати роботу багатьох органів і систем організму.

Кілька основних правил загартовування

Щоб загартовування принесло результат, потрібно дотримуватися двох основних принципів: поступовість і систематичність. Загартовування – стрес для непідготовленого організму, тому починати необхідно з невеликої інтенсивності і поступово збільшувати навантаження. Важливо займатися загартовуванням регулярно, щоб організм зміг звикнути і адаптуватися.

Індивідуальність. Всі ми різні, тому важливо враховувати індивідуальні особливості вашого організму. Очевидно, що процес загартовування буде різним для дитини 8 років, дорослого здорового чоловіка і немолодої жінки. Ще один момент: починати загартовуючі процедури необхідно, коли ви повністю здорові.

І найголовніше правило – загартовування має приносити задоволення. Не потрібно насильно змушувати себе обливатися або купатися. Налаштуйтеся психологічно і робіть це із задоволенням, тоді після процедур піднімається тонус і настрій.

Залучайте до загартовування всіх членів сім’ї – це корисно і дорослим, і дітям. Загартовуючі процедури нормалізують стан емоційної сфери, роблять людину більш стриманою і урівноваженою, вони надають бадьорість і покращують настрій. А ще загартовування збільшує вироблення ендорфінів – гормонів радості, тому ви відчуєте небувалий приплив сил.

Новітнє відкриття вчених: Лімфатична система в головному мозку

Здавалося б, організм людини – давно вивчена вздовж і впоперек система, і які-небудь відкриття в його будові залишилися далеко в минулому. Але, як з’ясувалося, наш організм ще зберігає таємниці, про які ми й не здогадуємося. Наприклад, зовсім недавно співробітники з університету Вірджинія зробили відкриття, яке кинуло виклик підручниками з анатомії і перевернуло уявлення про нашу лімфатичну систему.

Лімфатична система – це частина судинної системи у хребетних тварин і людини, яка доповнює серцево-судинну систему. Вона відіграє важливу роль в обміні речовин і очищенні клітин і тканин організму. Саме завдяки лімфатичній системі по нашому організму поширюються лімфоцити – головні клітини імунної системи, що забезпечують опірність організму різним інфекційним захворюванням.

До недавнього моменту вважалося, що лімфа, яка утворює велику мережу і охоплює практично все наше тіло, не має «власного представництва» в головному мозку. Вчені говорили про те, що поява лімфоцитів в мозкових тканинах – однозначна ознака патології (наприклад, важкої інфекції). Однак група американських дослідників під керівництвом Антуана Луво з Вірджинського університету з’ясувала, що це зовсім не так.

Зв’язок між мозком і імунною системою вже давно був для вчених загадкою. Їх цікавило питання: як мозок людини, який хоч і добре огороджений від негативних впливів, але все ж не застрахований від проникнення вірусів та інфекцій, здійснює захист? І як здійснюється виведення продуктів його метаболізму, якщо лімфа в мозок не проникає, а в кровоносних судинах стоїть потужний гематоенцефалічний бар’єр, через який не всяка молекула прослизне? Раніше було доведено, що мозок в якійсь мірі може сам переробляти шкідливі речовини в спеціальних клітинах. Крім того, в ньому є так звані гліальні, або допоміжні клітини. Деякі з них утворюють глімфатичну систему (функціонує подібно лімфатичній) і виконують ті ж функції, що і звичайні імунні клітини, тобто розшукують і знищують все чужорідне. Незважаючи на це, для вчених залишалося до кінця незрозумілим, як працює імунна система. Навіть сучасні методи типу МРТ не давали відповідь на це питання. Тоді фахівці всерйоз зайнялися пошуком справжньої лімфатичної системи в головному мозку.

Поштовхом до початку вивчення ймовірності наявності лімфатичних судин в центральній нервовій системі стало виявлення лімфатичних судин в очах (де, як раніше вважалося, немає лімфатичної циркуляції). Виявилося, лімфатична мережа в очах має важливе значення для регулювання їх тиску.

Було прийнято рішення провести досліди на лабораторних мишах. Як відомо, головний і спинний мозок одягнені трьома оболонками: м’якою, павутинною і твердою, самою верхньою з трьох. У деяких місцях тверда оболонка занурюється в щілини головного мозку, утворюючи канали – їх називають синусами. В синусах збирається венозна кров із судин мозку, самої твердої оболонки і кісток черепа, яка потім надходить у яремні вени. Дослідники ввели контрастну речовину в ці канали, і були приголомшені. Речовина поширилося аж до шийних лімфатичних вузлів!

Надалі наукова робота вчених показала, що в синусах існують не тільки клітини імунної системи, але і молекулярні біомаркери лімфатичних судин. Мережа судин, як стверджують дослідники, «починається від кожного ока, проходить в області нюхової цибулини і з’єднується в синусах». Судини мозку безпосередньо пов’язані з шийними лімфовузлами, в них потрапляють імунні клітини, що виробляються в спинному мозку. Крім того, авторам дослідження вдалося отримати зображення функціонуючих лімфатичних судин у тварин. Отримані дані підтверджують гіпотезу про те, що імунні клітини можуть бути присутніми в головному мозку здорової людини.

Завідувач лабораторією, в якій Луво зробив це відкриття, Джонатан Кіпніс, спочатку був налаштований дуже скептично: «Я не міг повірити, що в тілі можна знайти структури, невідомі раніше. Я думав, що все давно вже розмічене, і такого плану відкриття закінчилися ще в середині минулого століття. Очевидно, це не так».

«Це в корені міняє наше уявлення про нейроімунні взаємодії – говорить професор Кіпніс. – Досі ми сприймали їх як щось езотеричне, що не може бути вивчене. Але тепер ми можемо поставити питання про механізми цих взаємодій». Лімфатична система в центральній нервовій системі до останнього моменту залишалася для вчених таємницею, тому як лімфатичні судини головного мозку побудовані простіше, ніж інші судини периферійної лімфатичної системи, вони менше звичайного, мають структури між оболонками мозку і розташовані близько до кровоносних судин. Тому, якщо не знати, як дивитися, то їх неможливо виявити.

Безсумнівно, великий інтерес нові відомості викличуть у медиків – все-таки мозок і імунітет виявилися пов’язані тісніше, ніж думали. Лімфатичні судини в головному мозку можуть виявитися важливими у розвитку нейроімунних захворювань, а також при захворюваннях, що характеризуються патологічним накопиченням неправильно згорнутих білків або рідини в паренхімі головного мозку. Наприклад, при хворобі Альцгеймера, яка вражає десятки мільйонів людей в усьому світі.

Діарея мандрівника. Як не зіпсувати довгоочікувану відпустку?

Людину роблять щасливою три речі: любов,

цікава робота і можливість подорожувати.

Іван Бунін

Літо – пора відпусток і подорожей! Хочеться швидше закінчити всі невідкладні справи на роботі, зібрати валізу і полетіти назустріч морю, сонцю, незвіданим місцям і пригодам. Наближається відпустка, про яку всі так мріють і якоїтак чекають. Але навіть найцікавішу подорож може з легкістю зіпсувати така поширена проблема, як розлад кишечника. Для цієї недуги, що часто виникає у туристів, є навіть спеціальний термін – діарея мандрівника.

Діарея мандрівників (“diarrheo turista”) – розлад функцій шлунково-кишкового тракту у новоприбулих в іншу кліматичну зону, зокрема у туристів. Незважаючи на свою «поетичну» назву, діарея мандрівника – досить неприємна проза життя, з якою стикається до 75% туристів, які зазнають цей стан один або більше разів протягом однієї подорожі. Щорічно реєструється приблизно 10-20 млн. випадків діареї мандрівників. Проявами захворювання є: нудота, блювання, бурчання в кишечнику, переймоподібні болі в животі, рідкий стул більше трьох разів на добу, нерідко спостерігаються короткочасна лихоманка (в 76% випадків), озноб і болі в суглобах і м’язах.

Найчастіше побоюватися, що вас настигне діарея мандрівника, потрібно, якщо ви відправляєтеся в тропічні і субтропічні регіони (Африку, Центральну і Південну Америку, Південно-Східну Азію), хоча бувають різні випадки. Жаркий клімат екзотичних країн збільшує шанси на вживання зіпсованої чинеякісної їжі або забрудненої води, а це і є основна причина розладів кишечника. Хвороботворні мікроорганізми потрапляють у воду і на продукти з рук хворої людини, тому можна заразитися при вживанні їжі, купленої у вуличних торговців або приготованої в місцевих кафе і ресторанах. Як правило, розлади кишечника виникають не раніше 4-го дня після приїзду на нове місце. Пік захворюваності припадає на 7-10-й день, а ось через 2 тижні після приїзду ризик появи діареї істотно знижується.

Діарею мандрівників викликають різні мікроорганізми: бактерії (в 80-85% випадків), віруси (в 5% випадків), найпростіші (приблизно в 10% випадків). Зазвичай після зараження інкубаційний безсимптомний період триває від 12 до 72 годин, після чого виникає діарея, яка носить швидкоплинний характер і повністю зникає через 3-5 днів. Іноді лікарі говорять і про інші причини розладів під час подорожей, такі як помилки харчування, наприклад, велика кількість грубої рослинної їжі, алергічні реакції на незнайомі харчові продукти, а також неврози і хвилювання, пов’язані з незвичними умовами.

Що потрібно знати, щоб уберегтися від розладів кишечника під час подорожі?

  • Не пийте сиру воду. Пити можна тільки ту воду, в якості якої ви впевнені, – кип’ячену, бутильовану, очищену за допомогою спеціальних антисептиків. Намагайтеся не вживати напої з додаванням льоду, так як лід найчастіше робиться з води з-під крана;
  • Перед їжею обов’язково мийте руки з милом;
  • Намагайтеся не їсти фруктів і овочів, вимитих водою з-під крана (якщо такі фрукти і овочі потрібно їсти зі шкіркою);
  • Не купайтеся у водоймах, де вода може бути забруднена бактеріями. А при купанні в будь-якій водоймі і навіть в душі ні в якому разі не допускайте ковтання води;
  • Намагайтеся вживати тільки ті продукти, які пройшли термічну обробку. По можливості не їжте страв із сирих або недостатньо оброблених м’яса та морепродуктів, не пийте непастеризоване молоко і молочні продукти. Краще не вживати продукти, куплені у вуличних торговців;
  • Викидайте продукти, що залишилися після прийому їжі, і не допускайте їх зберігання та повторного підігріву. Діарея в дорозі часто виникає з причини неправильного зберігання продуктів харчування без контролю над їх термінами придатності. Перевіряйте напої, що випускаються в банках і пляшках, на предмет цілісності упаковки і терміну придатності.

 

Що робити, якщо вас все-таки не оминула діарея мандрівника?

Лікування діареї мандрівників необхідно починати відразу після появи перших ознак захворювання. Важливо якомога раніше почати поповнювати втрати рідини, значить, необхідно рясне пиття. Також необхідно виключити з раціону продукти, які посилюють діарею і розлади травлення – це всі незнайомі блюда, продукти з великою кількістю ефірних олій, жиру, клітковини і екстрактивних речовин. Дозволяються лише теплі відварені або зроблені на пару страви.

Якщо прояви хвороби вдалося усунути протягом 24 годин, то подальше лікування не проводиться. Якщо вони зберігаються протягом більше 24 годин, то лікування триває 2 і більше днів. Якщо випадок серйозний, призначаються лікарські протидіарейні засоби і антибіотики. Зазвичай курс лікування – 3-5 днів.

При діареї мандрівника лікарі радять не забувати про пробіотики. Вони допоможуть врегулювати рівновагу флори кишечника, особливо якщо вам призначили антибіотикотерапію. Корисні мікроорганізми у складі пробіотиків зупиняють розмноження хвороботворних мікробів, стимулюють вироблення інтерферону і таким чином підвищують захисний потенціал людського організму.

Якщо ви підозрюєте, що під час поїздки зіткнетеся з ризиком отримати таку неприємність, як діарея мандрівника, займіться підготовкою до поїздки заздалегідь. Фахівці радять почати приймати пробіотики за шість-сім днів до поїздки і продовжувати їх прийом під час подорожі – це допоможе запобігти розвитку несприятливих проявів хвороби.

Кращий профілактичний і терапевтичний ефект дають синбіотики, наприклад, ЛАКТЕН від ТМ ФарсіФарм. ЛАКТЕН об’єднує в собі пробіотики і пребіотики, за рахунок чого корисні мікроорганізми не тільки краще приживаються в кишечнику, але й відбувається стимуляція його власної корисної мікрофлори.

Хронічний холецистит – а чи дрібниця?

Життя є поєднання меду і жовчі.

(Апулей)

Сьогодні важко знайти людину старше 45 років, у якої немає хронічного холециститу. Ви можете не повірити, але так воно і є. Ця підступна хвороба не завжди буває яскраво вираженою, а навпаки, часто протікає в прихованій формі. Але найдивніше, що навіть ті, хто точно знає про свою хворобу, найчастіше воліють просто закрити очі на цю “дрібницю”. А й справді, раз хронічний – значить, лікувати марно, раз є у всіх – значить, нічого страшного. Не болить – добре, заболить – ляжу і пройде, ну а якщо стане зовсім не під силу – подумаєш, позбудуся цього “непотрібного” органу і буду жити далі, як ні в чому не бувало. Усвідомлення своєї легковажності приходить пізніше…

Хронічний холецистит – це довготриваюче запалення жовчного міхура. Згідно з медичними даними, холециститом страждає більше 20% населення, а за оцінками деяких фахівців, ця цифра набагато вища, оскільки, знову ж таки, далеко не кожен хворий здогадується про існуючу проблему.

Багато в чому завдяки розвитку такого хірургічного напряму, як лапароскопія, сьогодні видалення жовчного міхура стрімко наздоганяє за частотою операцій видалення апендикса, хоча роль останнього в нашій травній системі набагато менш значна.

Жовчний міхур не дарма з’явився в нашому організмі. Справа в тому, що поки ми займаємося своїми справами, працьовита печінка невпинно виробляє жовч. Якби жовч постійно надходила в дванадцятипалу кишку, її витрати були би вкрай нераціональними. З іншого боку, коли з’являлася б реальна потреба в жовчі, то її обсягу могло б не вистачити. Ще в процесі еволюції природа передбачила резервуар для накопичення жовчі на випадок, якщо нашому предку пощастить і йому вдасться наїстися досхочу. Тоді припасена заздалегідь жовч допомагала переварити великий об’єм їжі.

А що ж сьогодні? Більшість сучасних людей частенько навантажують травну систему великою кількістю їжі, та щей  якої їжі! Небагато хто з нас в змозі відмовити собі в задоволенні насолодитися улюбленою смаженою картоплею, жирним м’ясцем, гострими соусами, копченими і маринованими закусками. А якщо додати до цього нерегулярність прийомів їжі, внаслідок чого жовч частенько застоюється в жовчних шляхах, стає зовсім не дивно, що жовчний міхур через якийсь час перестає справлятися з такими навантаженнями.

Наслідком тривалого запалення жовчного міхура є його зморщування і деформація, порушення його функцій. Це призводить до того, що всередині міхура утворюються зі складок слизової оболонки замкнуті порожнини, в них накопичується інфікована жовч, відтік відсутній, що ще більше сприяє хронічному запаленню. Як наслідок, можливе подальше поширення інфекційного агента по жовчовивідних протоках, що викликає холангіт і навіть ураження тканин печінки.

Щоб уберегти себе від цих сумних наслідків, не можна ставитися до хронічного холециститу як до чогось неістотного. Зберегти важливий орган жовчний міхур допоможуть загальновідомі правила:

            1) Їсти часто і невеликими порціями;

            2) Обмежити (а в ідеалі, звичайно, виключити) страви, які призводять до запалення жовчного міхура (копченості, консерви, жирне, смажене, гостре, надто солоне, алкогольні напої, гострі прянощі, велику кількість солодощів);

            3) Під час приготування страв віддавати перевагу тушкуванню без обсмажування, запіканню в рукаві або в фользі, відварюванню, приготуванню на пару;

            4) Обов’язково включати в своє харчування свіжі овочі, фрукти, каші, висівки, хліб, зроблений з борошна грубого помелу, і рослинні масла;

            5) Більше рухатися, вести активний спосіб життя, щоб зменшити застій жовчі.

І найголовніше – запастися терпінням і ні в якому разі не опускати руки. Хронічний холецистит не можна перемогти «одним ударом». До того ж не варто забувати про рослинні препарати, адже для лікування хронічного холециститу матінка-природа підготувала нам багато цілющих рослин. Наприклад, артишок польовий!

Артишок польовий (Cynara Scolymus) є родичем поширеного у нас чортополоху, про що свідчить зовнішня схожість їх квіток. Але, на відміну від нашого чортополоху, артишок – культурна рослина. Його вирощування практикувалося ще в стародавній Греції і Римі, і з тих же давніх часів відомі його лікувальні властивості. Основною діючою речовиною артишоку є цинарин, що представляє собою комплекс споріднених за хімічною будовою речовин з групи фенолів і флавоноїдів.

Для виготовлення екстракту використовують свіже листя артишоку. Екстракт артишоку надає холеретичну жовчогінну дію, стимулюючи вироблення жовчі печінковими клітинами. Також відзначено і холекінетичну жовчогінну дію – викид жовчі за рахунок стимуляції моторики жовчного міхура і жовчовивідних шляхів. Вже через 30 хвилин після прийому екстракт артишоку збільшує на 50% концентрацію жовчних кислот у кишечнику, значно покращуючи переварювання жирів.

Один з кращих рослинних препаратів на основі артишоку – ТІШОК від ТМ ФарсіФарм. Завдяки дії біологічно активних речовин у складі артишоку, ТІШОК не тільки нормалізує роботу жовчного міхура, а й виступає як могутній гепатопротектор, сприяє виділенню з організму азотовмісних речовин (сечовини, креатиніну), токсинів; знижує вміст загального холестерину в крові, а також сприяє нормалізації ліпідного, білкового та вуглеводного обмінів.

×